творчість моїх учнів

                                      Виступ на конкурсі ораторського мистецтва 2019 учня 10 класу Тимченка Дмитра (перше місце на районному етапі, третє - на обласному)

«Людина завжди повинна пам'ятати, звідки вона пішла в життя»(О. Довженко)

          Мудро сказав великий Довженко – справжній українець-патріот!

          Споконвіку наші предки з великою повагою і душевним трепетом згадували те місце, де промайнуло дитинство, звідки людина вийшла у цей світ. Я гордий і щасливий, що народився у незалежній Україні. Саме тут, а не деінде, на самобутній Харківщині, у мальовничому куточку Краснокутщини, що милує око чудовими краєвидами, в селі Бідилі.

Моє село, село Бідило…

Колись давно тут так з'ярило

Вітрами сонцем і водою,

Та змалювалося красою…

Це рядочки із вірша мого дідуся – Тимченка Миколи Олексійовича.

Добридень, Краснокутщино,

Любима Краснокутщино,

Краса моя одвічна, і пісня, і любов! -

Таким рефреном звучить поезія нашого земляка з Пархомівки Івана Малиша.

Україна, Харківщина, Краснокутщина, село Бідило – ось вони, рідні моєму серцю місця.

Цей міцний ланцюжок ніколи не повинен розірватися для тих, хто вважає себе Людиною.

          Я десь чув про давню українську традицію: кожен повинен знати свій рід до сьомого коліна, поіменно!  Якщо людина не знає про своїх предків, то й не має сімейних цінностей. Як дерево без кореня.  Воно стоятиме, поки не подме вітер. І впаде у той бік, куди його похилять. Що більше ти знаєш свій родовід, то сильнішим почуваєшся на землі

          «Любити край свій і свою родину навчали прадіди дітей в сім'ї, любити землю й рідну Україну нам, нащадкам, діди заповіли», - читаю ці слова-наказ від предків у записах мого родинного архіву і усвідомлюю їх величезну відповідальність . Дорослішаю і все більше впевнююсь: куди б не завела мене доля, я завжди повернуся до рідного села, до рідної оселі, до батьківського порогу.

          Батьківська хата, мамина пісня, дідусева казка, бабусина вишиванка, духмяні запахи квітів мого дитинства – матіоли і чорнобривців – я пронесу через усе своє життя. Де б я не був, ким би не став – це завжди буде домінувати.

          Переконаний, що таких людей у нас набагато більше, ніж бездушних манкуртів, людей без роду-племені. Тож завжди пам'ятайте, звідки ви пішли в життя, хто були ваші предки! Людина не може бути безбатченком!

                                                         Моїй Україні 

Ця країна була колись Руссю,

Підкорялася князю і віче,

Були зовсім інші порядки,

Більш цікаві традиції й звичаї.

                                           Одягався народ в вишиванки,

Шаровари носили мужчини,

Тут вдягали очіпки панянки,

Не скидаючи їх без причини.

                                           Куховарити вміли тут гарно,

Тут борщі, тут супи і хліб житній,

І зварити, й спекти, і підсмажити,

Від бабусь до дітей – усі ситі.

                                           Жив народ на Русі працьовито,

Працювали й на князя, й на себе.

Землеробство, скотарство, бджільництво.

Мали вдосталь усього, що треба.

                                           Але час не стоїть на місці.

Розвивалось суспільство і звичаї.

Утворилася Річ Посполита -

Під ярмом наш народ і у відчаї.

                                           Дарував нам Хмельницький свободу,

Але радість тривала недовго.

Розхапали землі народу,

Поневолені люди знову.

                                           Та народ подолав перешкоди,

Перетнув цю кривавую стежку,

Стерпів біль на шляху до свободи.

Україна тепер незалежна.

                                           Україна – це наша домівка,

І спокійна родинна оселя.

Україна, мов юная дівка,

Неспокійна, тендітна, весела.

                                          «It’s amazing», - як кажуть у Лондоні…

Завітайте у нашу столицю!

І навкруг усі дивляться з подивом:

Все красиво, все так, як годиться.

Бережи Україну, народе!

Ці степи, ці поля, цю місцину.

Не руйнуй тих мостів, що ще пращури зводили,

Це ж бо наше – це є Батьківщина! 

                                     Іванія Карина

            День народження Шевченка

                                     Дев΄яте березня повинні пам΄ятати

                                     Всі українці славної землі.

                                     Нам Бог послав до кожного, до хати:

                                     Це наш Тарас родився у селі.

                                     Нелегка доля хлопчика спіткала,  

                                     Та не зломила духу козака.

                                     Поета славного вся Україна знала,

                                     Під образами клали «Кобзаря».

                                   

                                     Боровся він за неньку Україну,

                                     Своїм пером народи підіймав…

                                     Живе він в серці кожної родини

                                     І буде жити, як заповідав!

                                                 Моя рідна мова

                                Милозвучна, солов΄їна

                                     Українська мова!

                                     Лине дзвінко, переливно,

                                     Світові відома.

                                     Колоритна, різнобарвна,

                                     Легка в спілкуванні,

                                     Наче дівка із косою

                                     В гарному убранні.

                                     Ще й червоні чоботята,

                                     Танок лебединий.

                                     Залицяються завзято,

                                      Бо вона красива.

                                      Рідна мова -  калинова,

                                      Від батька до сина.

                                      Це державності основа,

                                      І вона – ЄДИНА!

                                               Дмитро Тимченко

Еней і Дідона

                         Кохання карфагенської цариці,

                                                                   Прекрасної, мов небеса, дівиці,

                         Козак Еней у дар здобув,

                         Наказ і клятву – все забув…

                         Та нема щастя без біди,

                         Куди не глянь, куди не йди.

                         Любові тій, палкій, гарячій,

                         Сліпій, а в той же час і зрячій,

                         Настав кінець…

                         Еней, зібравшись, драла дав,

                         А про Дідону й не подбав.

                         Не знав козак, що бідну жінку

                         Любов зведе до іспочинку.

                         Дідона і вночі не спала,

                         Все думала і все гадала

                         І вдень не їла, не пила,

                         Все доленьку свою кляла.

                         Поїхав милий. Що робити?

                         Надумала себе спалити.

                         Ось як любов її знудила,

                         Що й душу к чорту відрядила.

                                                   Крючко Катерина

                         

Мандри Енея

                         Еней, побачивши Сивіллу,

                         Злякався і хотів тікать,

                         Вона зійшла, немов з могили,

                         Страшная, що й не розказать.

                         Еней звернувся із питанням:

                         «Куди до пекла мандрувать?

                         Задовольни моє прохання

                         В підземнім царстві побувать».

                         І от вони вже мандрували,

                         У пеклі бачили дива:

                         В смолі там грішні потопали,

                         Там мука грішним немала.

                         У пеклі батька не знайшовши,

                         Еней помандрував у рай,

                         До царства Божого діставшись,

                         Побачив праведників гай.

                         А після зустрічі із батьком

                         Еней додому поспішав.

                         І щоб боротися із горем,

                         Сивуху пить з троянцями бажав.

                                                   Чорна Антоніна

Смерть Дідони

                         Палац весь спить. Дрімають люди.

                         Життя із днем наступним буде.

                         Ніхто не вмре і не загине,

                         Душа нікого не покине

                         В Аїда царстві під землею.

                         О, де ти, любий мій Енею?

                         Без тебе жити я не можу,

                         Без тебе голову положу.

                         Гори ж ти, полум’я моє,

                         Палай, поки ще дрова є.

                         Ступлю я крок у гуготливе.

                         Страждань не буде – тільки диво…

                         Чому не чую свого тіла?

                         Ще мить – і я вже полетіла!..

                         А ти живи, друже Енею,

                         Знайду притулок під землею.

                         Все, вмерла я для всього світу,

                         В майбутнє я бажаю полетіти!

                                                     Лукавенко Вікторія

                            Бажання Зевса

                      Раз Зевс, проснувшись із похмілля,

                         У голові мав божевілля,

                         І жінка гризла десь під вухом,

                         А на землі, аж гидко слухать,

                         Пищали люди. Що ж накоїв?

                         Не повернуть святої Трої,

                         Багатство міста розтеклось.

                         Людей всіх продано у рабство,

                         А все чому? Бо вище царство

                         Вчора гуляло і пило,

                         І Мойри сп’яну нагадали.

                         Аж гульк – і Трої вже не стало.

                         Воно-то й краще. Так, це  - стадо!

                         Все скиглить й скиглить. Просто жах!

                         А в голові – мов на голках.

                         Ну добре, дітки дорогії,

                         Раз мудрі ви в мене такії,

                         Я перевершу вашу Трою,

                         Пошлю Енея шукать долю

                         І місто гарне заснувать.

                         А сам же ляжу, подивлюся,

                         Бо не засну вже я, боюся.

                         А ти, Іване Котляревський,

                         Мені розкажеш, що та як.

                         Я знаю: ти у нас мастак.

                         Ну починай, я вже заждався,

                         Розсолу я вже налигався.

                         Я знаю і слова, що перші,

                         А ти вже, будь ласкав, доверши:

                         «Еней був парубок моторний

                         І хлопець хоч куди козак…»

                                                    Лукавенко Вікторія

Дідона

                       Еней у пошуках землі нової

                       Приплив у славний Карфаген,

                       Краса  цариці молодої

                       Затримала його тут  не на день.

                       Дідона ж бо була дівчИна гарна,

                       Козачка справжня, що і говорить…

                       Красива, благородна, щедра, владна,

                       В Енея закохалась в одну мить.

                       Наїдками троянців частувала,

                       Ще й турбувалась, щоб було попить.

                       І в дамки, і в панаса з ними грала,

                       Аби Енея лиш приворожить.

                       Та Зевс не вподобав таке гуляння,

                       Став блискавки пускати, розгнівивсь.

                       Меркурія –гінця туди одправив,

                       Еней щоб більше там не залишивсь.

                       Кохання – це найвище почуття,

                       Цариця карфагенська так вважала,

                       І найдорожче віддала – життя.

                       Еней поїхав – ії не стало.

                                                            Іванія Карина

     Вірш-присвята І. П. Котляревському

                         «Еней був парубок моторний,

                         І хлопець хоть куди козак…»

                         Свою поему «Енеїда»

                         Почав Петрович саме так.

                         Енея гарно він звеличив,

                         І про Дідону не забув,

                         З Сивіллою нас познайомив,

                         Про неї кожний щоб почув.

                         І в пекло автор нас зводив,

                         Енея батька показавши,

                         Грішити менше він просив,

                         Пекельних грішників проклявши.

                         Недоліки суспільні викрив,

                         Бо твір бурлескним свій зробив.

                         Спасибі, батьку Котляревський,

                         Що дух народний розбудив.

                                                      Іванія Карина

                          ТЕРНИСТІ СТЕЖКИ УКРАЇНИ…

Молода та квітуча, працьовита та волелюбна, талановита та красива,  незалежна – саме такою є Україна зараз. Наша країна пройшла важкий шлях, долаючи неймовірні перешкоди, аби домогтися визнання на європейському рівні. Перемоги та поразки, князі та царі, кріпацтво та рекрутчина – усе це сторінки нашої трагічної історії.

Найфатальнішим епізодом історії країни я вважаю перебування наших земель під владою Російської та Австрійської імперій. Народ був закутий у кайдани…у кайдани, що обмежували свободу, у кайдани непорозумінь та заборон, у кайдани болю та страху...

                                           Скрізь на славній Україні

                                           Людей у ярма запрягли

                                           Пани лукаві… Гинуть, гинуть

                                           У ярмах лицарські сини…

         Ці слова найкраще характеризують стан українського суспільства того часу. Таку думку висловив письменник та художник Тарас Шевченко. Ця людина дуже глибоко переймалася долею народу, особливо селян-кріпаків, бо Тарас Григорович сам «собаку на цьому з’їв». Його непокоїли політичні репресії та ситуація в країні, що і стало поштовхом до написання таких патріотичних віршів:

                                               Бідна моя Україно,

                                               Стоптана ляхами!

                                              Україно, Україно!

                                               Серце моє, ненько!

                                               Як згадаю твою долю,

                                               Заплаче серденько!

         Ці рядки зайвий раз підкреслюють – українцям було не до жартів. Здавалося, що це кінець…Але…

         Не все ще було втрачено.  Розпочалося українське національно-культурне відродження. Це поняття  відображає процес становлення і розвитку культурно-освітнього та громадсько-політичного життя України протягом кінця XVІ - початку XX ст.     Українське національне відродження розпочалося на східноукраїнських землях в кінці XVІІI ст. Воно стимулювалося, з одного боку, природними процесами загальнокультурного розвитку, з іншого - необхідністю протидії політиці російського царизму. Тяжке політичне, соціально-економічне становище, культурний занепад викликали "захисну реакцію", що проявилася у цілому комплексі подій і явищ, які свідчили про засвоєння частиною інтелігенції і значне поширення в масах національної свідомості, активізацію українського національного руху в усіх його формах, як спочатку культурницько-просвітніх, так згодом і політичних, про розвиток усіх галузей культурного життя українців.

Національне відродження як поняття окреслює процес набуття етносом таких якісних рис, які дозволяють йому усвідомити себе нацією, дійовою особою історії й сучасного світу. Воно було характерним для тих етнічних спільнот, які в попередні часи втратили власну державність і самостійне національне життя взагалі. За власне відродження, починаючи з межі XVIII-XIX ст., так чи інакше боролись усі слов'янські народи, за винятком хіба що росіян. Об'єктивна мета процесу національного відродження полягала в оздоровленні і консолідації української нації та відтворенні української державності.

Великим історичним здобутком української культури початку XIX ст. було впровадження нової української літературної мови, заснованої на принципах фіксації усного народного мовлення з вибірковим залученням певних "книжних" елементів минулого.

 Нова література зробила "заявку" на самобутність, але в несприятливих соціально-політичних умовах вона бачилась лише як провінційна галузь "загальноросійської" літератури. Велика кількість українських авторів писала свої твори російською мовою, розвиваючи в них національну українську тематику і продовжуючи збагачувати російську мову, літературу й культуру.

XX ст. почалося бурхливо і продовжилося переважно вороже щодо української національної культури. Але всупереч грандіозним соціально-історичним потрясінням, які принесло XX ст., подальший культурний поступ було гідно продовжено.

 В серцях українців ще жевріла маленька іскра надії, яка згодом перетворилася на яскраве полум’я, що поглинало все.  Хоч і в незначній кількості, але виходили друком  патріотичні твори наших співвітчизників. Тарас Шевченко у своєму творі «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє»(як бачимо, назва говорить сама за себе) закликає:

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата, -

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України.

І світ ясний, невечірній

Тихо засіяє…

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!

Це не просто заклик, це крик…справжній крик душі…

В іншому творі поет висловлює свою віру в те, що невдовзі Україна воскресне з-під уламків:

І розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить,

І помоляться на волі

Невольничі діти!..

На превелику радість, саме так і сталося. Україна вистояла. Здобула незалежність, домоглася визнання на міжнародному рівні. Україна, мов дівчина-спортсменка, подолала полосу перешкод та завоювала гран-прі  - незалежність!

Україна – неповторна країна. Ці ліси, поля, степи, річки, озера та невеличкі джерельця, свіже та прохолодне гірське повітря, прохолода морської води, краса київських каштанів. Багато письменників, митців уславлювали цю красу. Я також спробувала написати вірш про неповторність України.

                                  Ця країна була колись Руссю,

Підкорялася князю і віче,

Були зовсім інші порядки,

Більш цікаві традиції й звичаї.

                                  Одягався народ в вишиванки,

Шаровари носили мужчини,

Тут вдягали очіпки панянки,

Не скидаючи їх без причини.

Куховарити вміли тут гарно,

Тут борщі, тут супи і хліб житній,

І зварити, й спекти, і підсмажити,

Від бабусь до дітей – усі ситі.

                                  Жив народ на Русі працьовито,

Працювали й на князя, й на себе.

Землеробство, скотарство, бджільництво.

Мали вдосталь усього, що треба.

                                  Але час не устоїть на місці.

Розвивалось суспільство й звичаї.

Утворилася Річ Посполита -

Під ярмом наш народ, у відчаї.

                                  Дарував нам Хмельницький свободу,

Але радість тривала недовго.

Розхапали землі народу,

Поневолені люди знову.

                                  Та народ подолав перешкоди,

Перетнув цю кривавую стежку,

Стерпів біль на шляху до свободи.

Україна тепер незалежна.

Україна – це наша домівка,

І спокійна родинна оселя.

Україна, мов юная дівка,

Неспокійна, тендітна, весела.

«It’s amazing», - як кажуть у Лондоні…

Завітайте у нашу столицю!

І навкруг усі дивляться з подивом:

Все красиво, все так, як годиться.

Бережи Україну, народе!

Ці степи, ці поля, цю місцину.

Не руйнуй тих мостів, що ще пращури зводили,

Це ж бо наше – це є Батьківщина!

Тема  долі України, нашого народу, отчого краю настільки глибока, що слова самі  шикуються у строфи. Так, нехай цей вірш, написаний моєю рукою, далекий до ідеалу, але я закликаю прислухатися до останніх рядків.

Задумайтеся, Україна – це все, що ми маємо. Україна – це ми. Перефразовуючи Антуана де Сент – Екзюпері, я скажу: встав уранці, вмився, причепурився – і одразу ж наведи лад навколо себе. Тобто, потурбуйся про свою країну. Якщо ми будемо дотримуватися цього неписаного правила, то віра, надія та любов завжди йтимуть поруч з нами.

                                                                               Іванія Карина